Кафедра авіаційних комп‘ютерно-інтегрованих комплексів входить до складу одного з найвідоміших та авторитетних авіаційних вузів світу – Національного авіаційного університету, який протягом багатьох років іменувався як Київський інститут інженерів цивільної авіації – КИИГА й історія якого розпочалася 25 серпня 1933 року, коли постановою Ради народних комісарів СРСР на базі авіаційного факультету Київського політехнічного було створено Київський авіаційний інститут. Заняття почалися в будівлі на вул. Леніна, 51 (тепер вулиця Богдана Хмельницького).
          В 1937 року була спроба перетворити Київський авіаційний інститут на філію Ленінградського інституту інженерів цивільного повітряного флоту, але 1938 року самостійність київського авіаційного інституту вдалося відстояти, щоправда, з великими втратами – в інституті залишилося лише п'ять викладачів та два десятки працівників навчальної частини. Основне завдання інституту було зосереджено на підготовці інженерів-механіків повітряних суден цивільної авіації.
          Подальшу історію ВНЗ змінила війна. Сам інститут відправили в евакуацію до Казахстану, а студентів спішно переорієнтували з цивільної на військову авіацію та направили до навчальних закладів військово-повітряних сил. Лише у 1947 році інститут повернувся до Києва на вул. Новоборщагівська 1, де йому було відвдена територія більш ніж 70 га, та відновив свою роботу, при цьому отримав він і нову назву – Київський інститут цивільного повітряного флоту (КИГВФ). Надалі назва змінювалася: 1965 рік – Київський інститут інженерів цивільної авіації (КИИГА), 1994 рік – Київський міжнародний університет цивільної авіації (КМУЦА) та у 2000 році Національний авіаційний університет (НАУ).
          В 1965 році в КИИГА був відкритий факультет автоматики й обчислювальної техніки (ФАВТ), на якому в 1966 році й була створена кафедра бортових систем управління й автопілотів - БСУ АП. Першим завідувачем кафедри став д.т.н., доц. Сменковський Є.Г., а з 1971 року до 1976 року кафедру очолював д.т.н., проф. Байбородін Ю.В.
         Набір студентів у 70...80 роки проходив по всьому Радянському Союзу ... Ашхабад, Ростов, Баку, Душанбе, Новосибірськ, Свердловськ, Ташкент, Тюмень, Хабаровськ..., тобто КИИГА «знімав інтелектуальні вершки» з усіх 15 республік СРСР. Зональні приймальні комісії базувалися в ключових об'єднаних авіазагонах. Вступні іспити приймали відряджені в авіазагони викладачі з КИИГА. Офіційно абітурієнти ставали студентами-гафівцями після урочистого посвячення, яке відбувалося у розкішному ДК КИИГА зазвичай з особистими напутніми побажаннями легендарного авіаконструктора О.К. Антонова, та вбрання у форму ГВФ (Гафівець – високе звання студента та випускника ГАФа – неформальної назви КИ ГВФ).
          «Гафівці» жили багатогранним, творчим життям студентської молоді: оволодівали професійними знаннями та вміннями, духовно збагачувалися. Саме вони започатковали традиційні фестивалі “Студентська весна”, які здобули заслужену популярність не тільки серед студентів КИИГА, але й серед інших вищих навчальних закладів Києва, а потім й України. Добре була відома далеко за межами Києва команда КВН інституту ГВФ - чемпіон КВН 1963 року з немосковськіх універів. У 1908 роцы цю славу перехопив Ризький інститут інженерів цивільної авіації. Окрему яскраву сторінку в студентському житті займали спорт та фізична культура. Спортивна честь та гордість КИИГА – легендарний клуб регбістів "АВІАТОР" – тринадцятиразовий чемпіон Радянського Союзу, заснований 1963 року на базі регбійної секції КИ ГВФ.

          Як і вся студентська молодь тих років «гафівці» брали активну участь у будівельних студентських загонах, а на початку осіннього семестру вирушали до колгоспів «на картоплю». З другого курсу по вівторкам у хлопців була військова підготовка, після 4 курсу - військові збори в діючих авіаполках Ніжина, Прилук, Полтави, Умані. Після інституту хлопці ставали лейтенантами запасу. Були у «гафівців» і свої традиції. У парку Відрадний, який на той час входив на територію інституту, була куляста скульптура, яку студенти прозвали «Шара». Перед сесією «гафівци» здійснювали «паломництво» до «Шари» і торкаючись її просили удачі на іспитах. Ідолопоклонниками «Шари» були не лише "гафівци", звістка про «Шару» поширилася всьому студентству Києва і до «Шари» потягнулися шанувальники інших інститутів. На жаль зараз «Шара» знищена вандалами.

          Дякуючи багаторічному досвіду навчання іноземних студентів, міжнародний статус КИИГА був величезним. Плеяда "гафівців" щорічно поповнилася представниками як соціалістичних тоді територій: Німеччина, Куба, Югославія, Угорщина, Чехословаччина, Польща тощо, так і представниками країн Азії, Африки, Близького Сходу. У 70-х ... 80-х роках минулого століття в КИИГА щорічно навчалося близько 2000 студентів з 83 країн світу. У колишньому СРСР за співвідношенням іноземних та вітчизняних студентів КИИГА поступався лише Московському університету дружби народів ім. Патріса Лумумби та Московському державному університету (МГУ). Київський інститут інженерів цивільної авіації зарекомендував себе як провідний навчальний заклад світового рівня в авіаційній галузі. Наслідком цього стали тісні зв'язки КИИГА з міжнародними інститутами авіаційної галузі, зокрема Міжнародною організацією цивільної авіації (ICAO), Євроконтролем, Європейським центром з управління повітряним рухом та провідними авіаційними університетами різних країн світу. Спільний інтерес до авіації, спільне навчання та товариство між нашими та зарубіжними студентами часто переростали в дружбу, а дружба, яка починається зі студентської лави, триває протягом усього життя. Природно, що таке студентське життя вирувало й на ФАВТ, й на кафедрі БСУ АП.
          Проте «час відпочивати, але й час працювати». Студентство в ті часи дуже старанно «гризло граніт науки», бо вступити до КИИГА (з конкурсом 10..15 чоловік на 1 місто) ще не означало його закінчити, а щоб стати висококваліфікованими фахівцями з автоматики та обчислювальної техніки треба було докласти чимало зусиль. Створення кафедри БСУ АП й було відкликом на життєву необхідність готувати саме таких фахівців з бортових систем управління, автоматики и обчислювальної техніки – бортове обладнання, яке почало широко використовуватися на літаках цивільній авіації.

          В 1976 році факультет ФАВТ був реорганізований, а кафедра була приєднана до кафедри авіаційних приладів й автоматів (АПА) на електротехнічному факультеті, надалі факультет авіаційного обладнання - ФАО. Кафедру очолив д.т.н., проф. Грохольський А.Л.
          У ті роки авіаційні інститути були під щедрим меценатством одного з найбагатших міністерств СРСР – Міністерства Цивільної авіації. Завдяки такому спонсорству, КИИГА і відповідно кафедри отримували сучасне на той час матеріально-технічне забезпечення, зразки авіаційного бортового обладнання, яке встановлювалося на літаках типу Ан, Іл, Ту і Як. Зокрема, лабораторна база кафедри в своєму арсеналі мала лабораторні стенди з дослідження декількох автопілотів, авіаційних приладів та курсових систем. Були виготовлено лабораторні стенди з дослідження анероідно-мембраних приладів, установки з дослідження гіроскопічних приладів. Крім того, лабораторна база кафедри оснащується сучасним на той час лабораторним обладнанням, отримує комплекти контрольно-поверочної апаратури бортового обладнання, макети приладів та інформаційних систем. На літаках того покоління встановлювалися пристрої часткової автоматизації польоту: демпфери кутових коливань, автомати стійкості, автомати регулювання управління, які цілеспрямовано коректували окремі показники стійкості та керованості літака. Такі пристрої у вигляді стенда з дослідження демпфера рискання літака Ту-134 були виготовлені в лабораторії кафедри.
          70-ті роки минулого століття характеризуються бурним розвитком систем автоматичного управління (САУ) польотом повітряних суден. На відміну від автопілотів САУ реалізує цілеспрямоване управління траєкторією на різних етапах польоту (захід на посадку, політ за маршрутом, вихід на аеродром посадки тощо). До складу САУ входять підсистеми поліпшення характеристик стійкості та керованості: демпфери, автомати стійкості, автомати регулювання управління, які раніше працювали як окремі системи. САУ перетворюються у складні автоматизовані бортові системи управління, експлуатація яких потребує високої кваліфікації. Враховуючи ці обставини в 1978 році наказом ректора із кафедри авіаційних приладів й автоматів (АПА) знову відокремлюється кафедра бортових систем управління й автопілотів під назвою кафедра АБСУ (автоматизованих бортових систем управління). Відновлював кафедру призначений на посаду завідувача к.т.н., доцент Салимон В.І., якого у 1980 році замінив запрошений з Київського політехнічного інституту д.т.н. Тунік А.А. - видатний фахівець з систем і процесів управління.
          Лабораторія кафедри продовжує поповнюється новими зразками систем автоматического управління. На кафедру був поставлений стендовий комплект з перевірки та дослідження системи АБСУ-154 - автоматичної бортової системи управління літака Ту-154 та системи траєкторного управління СТУ-154. Крім того, лабораторна база кафедри отримує демонстраційний стенд функціонування АБСУ-154, в експлуатацію вводиться стенд з дослідження навігаціонної системи ЦНВУ-Б1.
         Авіоніка літаків цивільної авіації продовжувала бурхливо розвиватися, розвивалася й лабораторна база кафедри, зокрема, в її арсеналі з'явилися стенди з дослідження пілотажно-навігаційного комплексу «Піжма-1», базового комплексу інерціальної курсовертикалі ИКВ-72, бортової цифрової обчислювальної машини «Орбіта-20», метео-навігаційного комплексу «Гроза», інерціальних навігаційних систем И-11.
          Відгуком на процеси вдосконалення авіаційного обладнання було введення нових спеціалізацій, на кафедрі створили дисципліни з вивчення алгоритмічного забезпечення інтегрованих систем навігації та пілотажно-навігаційних комплексів й це призвело до наступної зміни назви кафедри на кафедру "Автоматизованих систем управління та пілотажно-навігаційних комплексів" - АСУ ПНК.
           З 1996 р. в університеті впроваджено чотириступеневу форму навчання: молодший спеціаліст – бакалавр – спеціаліст - магістр. Перед кафедрою постала задача вдосконалення навчального процесу й зокрема його комп’ютеризація. Лабораторія кафедра вже мала ЕОМ СМ-1420 та аналогові обчислювальні машини типу МН-7, але цього було вже мало. В 1993 році на кафедрі з'явився перший персональний комп'ютер, а в 1996 році силами колективу був створений перший на факультеті комп'ютерний клас.
          Одним із завдань в сфері вдосконалення авіаційного обладнання було впровадження в практику побудови авіоніки повітряних суден бортових цифрових обчислювальних комплексів, за допомогою яких високоавтоматизоване й комп'ютеризоване обладнання інтегрується в комп’ютерно-інтегровані комплекси. Проектування таких комплексів та розробка їх програмного забезпечення неможливі без використанням сучасних систем автоматизованого проектування (SCADA)і відповідно фахівців з їхньої експлуатації, які б глибоко володіли знаннями, уміннями та навичками з автоматизації проектування, виробництва та моніторингу авіаційних комплексів бортового обладнання, використовуючи сучасні комп'ютерно-інтегровані технології. Освоєння, вдосконалення та застосування на практиці фахівцями новітніх комп'ютерно-інтегрованих технології було запорукою конкурентоспроможності українських розробок на світовому ринку авіаційних послуг.
          Призначення в 1999 році на посаду завідувача кафедри д.т.н., академіка Академії наук управління й навігації, проф. Синєглазова В.М. відомого фахівця з систем автоматизованого проектування сприяв розвитку цього напряму на кафедрі. За кафедрою була закріплена спеціалізація "Автоматизація проектування, виробництво й випробування авіаційного обладнання ", з'явилися нові дисципліни й проблеми. З 2000 року кафедра отримала нову назву - "Кафедра комп'ютерно-інтегрованих комплексів" - КІК. А з 2002 року починається підготовка фахівців зі спеціальністю "Комп’ютерно-інтегровані технологічні процеси і виробництва" напряму підготовки “Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології”.
          Кафедра відкриває філії на державному підприємстві ДержККБ «Луч» та на державному підприємстві Виробниче об‘єднання «Київприлад». До проведення занять і виробничих практик студентів активно залучаються фахівці з цих підприємств, які займаються автоматизацією проектування, виробництва та моніторингу комп’ютерно-інтегрованих комплексів.
          Лабораторна база кафедри постійно поповнюється новітніми зразками сучасного обладнання. Державне підприємство «Орізон –Навігація», з яким кафедра плідно співпрацює над розробкою програмних модулів інерціальної-супутникових систем навігації, передало на баланс лабораторії кафедри для використання в навчальному процесі найсучаснішій комплекс супутникової системи навігації СН-3301, а Виробниче об‘єднання «Київприлад» – комплекс мікро-процесорного релейного захисту мереж МРЗС-05. Фірмами Honeywell, Schneider, Camozzi кафедрі передано на безоплатної основі технологічне устаткування, на основі якого були створені універсальні стенди з дослідження модулів автоматизації технологічних процесів сучасного виробництва. Зусиллями науково-педагогічних працівників та навчально-допоміжного складу постійно розробляються та вводяться в дію нові лабораторні стенди, зокрема універсальні стенди з дослідження розподільчих систем управління технологічними процесами на базі модулів І-7000.

          Покращується науково-методичний рівень викладацького складу кафедри. Комплектування кадрів здійснюється за рахунок залучення фахівців із інститутів Національної академії наук та галузевих академій України, військових вищих навчальних закладів за спорідненою спеціальністю, випускників та аспірантів НАУ. Кваліфікація науково-педагогічних працівників в плановому порядку підвищується на підприємствах авіаційної галузі, в спеціальних конструкторських бюро. На початок 2012 року на кафедрі працюють: 6 докторів наук, професорів; 15 кандидатів технічних наук, доцентів; 8 старших викладачів, 10 асистентів.
          Наукова діяльність кафедри здійснюється за напрямами: «Автоматизація проектування комп’ютерно-інтегрованих комплексів» та «Інтегровані комплекси навігації та керування літальних апаратів». Кафедра з 2002 року під егідою НАУ видає журнал «Електроніка та системи управління». Головний редактор журналу – Синєглазов В.М. Журнал входить до переліку наукових видань МОН України, у яких студенти, аспіранти та викладачі публікують результати своїх наукових досліджень. Результати науково-дослідної діяльності науково-педагогічних працівників кафедри доповідаються на міжнародних конгресах і конференціях, що проводяться в Україні, зокрема, «Авіа», «Політ», «Методи і системи навігації та управління рухом», «Теорія та методи обробки сигналів» та за кордоном (на Міжнародних науково-технічних конференціях – США, Канада, Польща, Чехія, Греція, Ірландія, Росія та ін.). Тільки за 2006-2010 р.р. науково-педагогічними працівниками та аспірантами кафедри було опубліковано більш 150 наукових статей та тез доповідей, частина з яких у провідних наукових виданнях країни та за кордоном Провідні вчені кафедри є членами багатьох спеціалізованих вчених рад, а завідувач кафедри проф. Синєглазов В.М. є головою спеціалізованої вченої ради Д 26.062.08.
          З 2017 року кафедра отримала нову назву – "Кафедра авіаційних комп'ютерно-інтегрованих комплексів", яка підкреслювала її авіаційную спрямованість, а з 2019 року відкрила підготовку бакалаврів за освітньо-професійною програмою (ОПП): «Інформаційні технології та інженерія авіаційних комп’ютерних систем», додатковою до існуючої ОПП «Комп’ютерно-інтегровані технологічні процеси і виробництва»